Зараз читаю
Для мільйонів українців втеча з охопленої війною Батьківщини не стала порятунком

Для мільйонів українців втеча з охопленої війною Батьківщини не стала порятунком

Нещодавно спеціалісти з вашингтонського Інституту оборони і безпеки та нью-йоркського Центру дослідження зовнішньої політики поширили заяву, у якій застерігають, що чимало українських біженців, імовірно, стають жертвами примусової праці та сексуального використання. У цьому дослідженні, названому «Модерне рабство у Дубаї», західні спеціалісти зробили фокус на Об’єднаних Арабських Еміратах, куди українських жінок і дітей начебто продають в сексуальне рабство чи як підневільну домашню прислугу.

Чому саме ОАЕ? Тому що туди з метою уникнення санкцій упродовж кількох останніх місяців переселилися чисельні російські олігархи, для потреб яких в основному і продають новітніх невільників з України, формально для того, щоб задовільнити їхню потребу в обслузі, котра розуміє російську мову.

«З огляду на те, що вразливі групи жінок і дітей від початку війни у великій кількості переміщаються з України в Росію, іноді й примусово, то виглядає цілком можливим, що певний відсоток з них буде продано в ОАЕ та інші держави» – цитує документ газета Daily Mail.

Однак, насправді, під загрозою бути проданими в рабство опинилися не лише особи з числа тих, котрі були переселені в Росію, але і з тих, що добровільно подалися на Захід. Міжнародні благодійні організації з самого початку попереджали, що злочинні угруповання, котрі спеціалізуються на торгівлі людьми з метою використання їх для примусової праці чи сексуальних послуг, націлилися на українських жінок та дітей, які зосередилися початково у таборах для переміщених осіб на території Польщі.

Ще на початках війни британське видання Mail on Sunday провело розслідування проблеми біженців з України і повідомило, що ситуація була настільки небезпечною, що спеціальна група ветеранів британської армії навіть діяла якийсь час на польському кордоні з метою захисту тих, кому загрожувало примусове використання.

Зрозуміло, що торгівці людьми не можуть пропустити такої нагоди, як мільйони практично беззахисних жінок і дітей, котрі примусово розселилися по багатьох країнах Європи, і полюватимуть на них надалі вже по містах і містечках, здавалось би, безпечного світу. Тут успіх чи невдача зловмисників значною мірою залежатимуть значною мірою від кмітливості і обережності їхніх потенційних жертв.

А з цим якраз непросто, адже багато з цих вимушених втікачок перебувають у стані стресу, їхня часто травмована брутальними подіями психіка не здатна адекватно справлятися з новими викликами. Нова країна, інші люди і правила, чужа мова й звичаї – все це підвищує рівень дезорієнтації і розгубленості у вимушених переселенців, зокрема, якщо вони ніколи не були закордоном.

Особливо вразливою у цьому процесі може виявитися також та категорія переселенок, котрі, насправді, не стільки втікали від чогось поганого, як «рвонули» назустріч чомусь доброму. Передусім – це незаміжні дівчата або молоді матері-одиначки з дітьми чи без них, які покинули свої глухі села й безперспективні містечка Західної України у пошуках кращого життя.

Більшість із них не мали закордонних паспортів чи потрібних віз, не знають мов і не володіють якимось фахом, тож без війни вони мали небагато можливостей опинитися в Європі. А тут така нагода: перетинати кордон можна і без документів, волонтери дадуть їсти-пити, забезпечать ночівлю, влада європейських країн подбає про їхніх дітей і надасть фінансову допомогу. Звучить привабливо, то чому ж не спробувати? От вони й подалися у «біженці», або як кажуть односельчани – «прорвались»!

Читати також

Але все, як відомо, має свій початок і кінець. Німецькі лянди вже вичерпали гроші на допомогу українським переселенцям; польські політики протестують проти «українізації» їхньої держави; власники приватних помешкань у різних країнах все частіше виселяють вимушених квартирантів, бо – «скільки ж можна»; роботу багато-хто з них не може знайти, бо не знає мови і не володіє професійними навичками, тощо. Тож все реальнішою стає потреба повертатися додому, а повертатися їм не надто хочеться. Тому й шукають собі «варіантів».

І саме в такі моменти з’являються «доброзичливці» з фантастичними пропозиціями. Українські псевдо-біженки у більшості своїй не читали книжок чи не дивилися фільмів, наприклад, про югославські війни 90-х років і тому не знають про проблему новітнього рабства. Зате вони «втикали» в смартфони чи в телеекрани, «залипаючи» на серіали чи шоу, де показувалось чудове життя на Заході – до нього вони й полинули. Але внаслідок цієї наївної фантазії багато з них врешті-решт таки опиняться у борделях чи на примусовій праці.

Хоч, справедливості заради варто сказати, що не всі з наших псевдо-втікачок є аж такими наївними. От наприклад, як повідомив портал Onet.pl, днями на пункті перетину кордону в Медиці польські прикордонники затримали 47-літню громадянку України, на яку німецькі правоохоронні органи видали ордер на арешт, оскільки її звинувачують у фінансових махінаціях та підробці документів. Як зазначили польські прикордонники, вона їхала бусиком з Польщі в Україну і, ймовірно, навіть не сподівалася, що тут її особу ідентифікують. Їй загрожує до 10 років тюрми. Німецька тюрма, мабуть, не несе в собі перспективи сексуального використання, а от майже дармова праця, мабуть, там забезпечена.

Від початку 2022 року функціонери польської Прикордонної служби затримали понад 240 осіб, якими цікавляться правоохоронні органи Польщі чи інших країн. Не важко здогадатися, що з часом ми все більше дізнаватимемося про тих наших співгромадянок, котрі, чи то втікаючи від війни, чи то линучи на зустріч західному добробуту, опинилися в ситуації того чи іншого різновиду новітнього рабства.