Вважається, що почуття гумору – це саме те, що відрізняє людину від тварин і є наслідком розвитку інтелектуальних здібностей.
Недавні дослідження в області МРТ показали, що за сприйняття гумору відповідають ті ж самі зони, які відповідають за прояв болю. Це зони лобових часток, що реагують, коли щось йде не так. Будь-який жарт – продукт реакції нашої нервової системи на парадокси. Якщо в схему світосприйняття щось не вписується, ти смієшся, неусвідомлено захищаючись від складності та незрозумілості.
Гумор – властивість насамперед інтелектуально розвинених людей. Люди не дуже розумні найчастіше жартувати не вміють і не розуміють жартів. Щоб вдало пожартувати, людина повинна вміти дистанціюватися і від ситуації, і від самої себе: це якась протилежність егоїзму. Тут важливо мати самоіронію і здатність посміятися над собою.
А ось кілька фактів лінгвістичного порядку. У німецького слова witz (жарт) те саме походження, що і англійське wise (мудрий). Французьке esprit своє первісне значення «дух» змінило на «гра розуму, дотепність, здатність знаходити смішне». Та й російське слово “остроумие” колись означало «здатність проникати в суть справи» і лише потім – «вміння сказати що-небудь смішне». Перехід значення: від просто «розумний» до «дотепний» відбувається в різних мовах, і, мабуть, це не випадково. Зв’язок мудрості і жартів характерний для багатьох мов і культур, наприклад єврейської. Притчі, які висловлюють глибокий сенс, вельми дотепні. Тому жарт – це не просто спосіб зняти напругу, дати аудиторії розслабитися, посміятися, не тільки засіб встановлення більш близького контакту, але і спроба висловити сенс швидше і точніше, ніж за допомогою занудних і складних міркувань.
І ще одна важлива річ. У деяких культурах, скажімо в англомовній, розрізняють два види жартів: спонтанні і так звані canned jokes – в буквальному перекладі «законсервовані» жарти. Останні близькі до нашого анекдоту, на відміну від спонтанних – тих, що людина винаходить по ходу справи. Людина, яка жартує спонтанно, ніколи про це не попереджає, не говорить: «я зараз пожартую». І вона завжди, навіть якщо жарт не вона придумала, зробить вигляд, що він тільки зараз прийшов йому в голову. Навпаки, той, хто розповідає «законсервований» жарт, ніколи не видає себе за його автора і завдяки цьому знаходиться в трохи більшій безпеці, не жертвуючи при цьому ступенем смішного. Він ніби не несе відповідальності за можливі образи, адже він просто транслює те, що йому розповіли.