Виховання дітей у Британії суттєво відрізняється від того, що ми звикли бачити в Україні.
Це стосується і допомоги держави від самого моменту вагітності, і відвідування дитячих садків та шкіл, і фінансування вищої освіти. У Великій Британії дитячий вік формально закінчується досить рано – у 16 років. Від цієї пори з’являється право самостійно керувати мопедом і мотоциклом (авто роком пізніше).
Уряд намагається дбати про дітей від самого зародку. Вагітна жінка отримує повне медичне обслуговування безкоштовно. За пологи теж не потрібно платити – все покриває страховка NHS (National Health Service). Під час вагітності й опісля вона ще рік задарма лікується у дантиста, за якого в іншому разі довелося б платити кругленьку суму (в середньому 200 фунтів за зуб). Протягом перших шести тижнів після пологів жінка отримує 90% своєї зарплатні, наступні 33 тижні — по 152 фунти за кожен, якщо вони не вище тих самих 90%. Ці гроші платить роботодавець, але їх компенсує держава. Крім того, держава напряму платить породіллі 500 фунтів за народження дитини.
Від народження й до 16 років медичну допомогу дітям надають абсолютно безкоштовно – від парацетамолу до складних операцій. Стоматолог – за гроші. Протягом цього ж періоду батьки отримують на першу дитину 20,7 фунта на тиждень і 13,7 – на кожну наступну. Якщо діти вступають до університету або коледжу, допомога триває до закінчення навчання.
За власну вищу освіту тут розраховуються самі діти (якщо в них немає гранту) у дуже цікавий спосіб. Держава надає позику громадянам і резидентам країни, яку вони мають повернути із своїх післядипломних заробітків протягом 25 років. Якщо за чверть століття вони не спроможуться заробляти суму, більшу за встановлену межу бідності на одну особу (нині це 141 фунт на тиждень без урахування видатків на житло), то борги їм просто списують. Хлопці й дівчата, які в 16 років пішли служити в армію, отримують свої “дитячі” ще протягом 20 тижнів.
Британці люблять своїх чад не менше за українців, але ця любов у них якась впорядкована. З одного боку – прагнення створити дитині комфорт, з іншого – змалечку загартувати її й підготувати до суворої реальності. Часто можна зустріти молодих мам, які за нульової температури ведуть своїх малюків розхристаними, без шапок, а тим хоч би що. Часом хотілося підійти й надіти малюку капюшон, але по законам Британії – ані торкатися чужих дітей, ані робити їм зауваження не можна.
Якщо дитина впала й розбила коліно, треба почекати, поки підійде матуся, попросить встати, скаже, що нічого страшного й поведе її до машини. Малечі, яка пізнає світ, дозволяють робити все, що заманеться, аби тільки це було безпечно. Хочеш винести на газон татовий гумовий чобіт і наливати в нього воду з надувного басейну – будь ласка. Хочеш погратися в динозаврів і просиш у мами салатне листя, аби розкидати його по всьому будинку, а потім їсти все те “по-динозаврячому” – дасть, та ще й поповзає з тобою. А “покупатися” у калюжі – взагалі свята справа, за яку ніхто не карає, бо навіщо тоді пральна машинка.
Коли діти підростуть, батьки зобов’язані дати їм номер телефону “Childline” (“Дитячої лінії”), за яким можна анонімно подзвонити й розповісти про свої проблеми. Здебільшого це безневинні скарги на те, що дорослі контролюють їхню активність в інтернеті або обмежують перегляд ТБ. Та часом такі дитячі дзвінки допомагають запобігти злочину або вивести на чисту воду ґвалтівників, насильників або просто недбалих батьків. Подібне трапляється, коли між батьками й дітьми є брак довіри, яку британці ставлять на перше місце у таких стосунках.
Як не дивно, але соцопитування показало, що за час нескінченних локдаунів 27% батьків поліпшили свої відносини з дітьми і лише 3% – погіршили. Можливо, мами з татами почали частіше користуватися сайтом “Parents Protect”, який допомагає краще розуміти своїх дітей і вчасно помічати проблеми.