Україна увійшла до п’ятірки світових лідерів з експорту аграрної продукції, зокрема фруктів і ягід. Про це заявив економіст інвестиційного центру продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (FAO) Андрій Ярмак.
Про те, як розвивається ринок аграрної продукції – розповів наш співрозмовник, підприємець Михайло Пригода.
Михайло, Україна є сьогодні лідером з вирощування овочів і фруктів. Яка саме українська продукція конкурентоспроможна на європейському ринку?
Згоден з тим, що Україна, при її первісному потенціал, який включає і родючі землі, і трудові ресурси, і, найважливіше, на мій погляд – бажання самих людей, могла б бути світовим лідером з виробництва багатьох позицій аграрного сектора, в тому числі і в сфері овочівництва.
Чи так це на сьогоднішній день? По-перше, потрібно чітко розмежувати внутрішній і зовнішній ринки. По-друге, розуміти, про які саме сільськогосподарські культури йдеться. По – третє, ми повинні враховувати так звані квоти, які дозволяють Україні на сьогоднішній день постачати товар на ринок Євросоюзу без мит відповідно до угоди про ЗВТ (зона вільної торгівлі).
Почнемо з другого питання. Можна не сумніватися, що Україна багато років є головним гравцем на світовому ринку зерна. Наприклад, за результатами 2019-2020 маркетингового року, за обсягом експорту всіх зернових наша країна пропустила вперед лише США, показавши такі результати: 2 місце – з постачання ячменю, 4 – кукурудзи, 5 – по пшениці. Це ніша, яку ми зайняли давно і, впевнений, надовго.
На жаль, про овочі та фрукти не доводиться говорити в таких позитивних цифрах і на це, вважаю, є ряд причин, в тому числі, і встановлені квоти, багато з яких мають бути переглянуті в бік збільшення. Наприклад, українські виробники і експортери меду, а також виноградного і яблучного соків до 25 січня вичерпали всі річні квоти на безмитний експорт цієї продукції в Євросоюз. За попередніми прогнозами, як і в минулому році, квоти по більшості з цих позицій виберуть ще в першому півріччі. Всі продукти, які перевищують квоти, будуть обкладатися митом, через що вартість української продукції в ЄС зросте, а її привабливість для європейських споживачів впаде. Нагадаю, що ще влітку 2020 в уряді обіцяли почати обговорення поновлення Угоди про асоціацію Україна-ЄС через те, що поставка багатьох товарів не вміщається в торгові умови, які передбачені зараз. Спираючись на статистику, в 2019-2020 роках топ-три основних партнери, куди Україна продавала агросировину і агропродукцію – це Азія, ЄС і Африка. Думаю, і в цьому напрямку нам є куди рости.
А тепер повернемося до першого пункту, як мені здається, найголовнішого, тому ним хочеться завершити відповідь на питання. Все сказане вище – це про зовнішній ринок і більше про великих виробників, але що точно викликає впевненість – це те, що внутрішній ринок ми змогли б забезпечити різноманітною сільськогосподарською продукцією в багатьох випадках на всі 100%. Це вам підтвердить і великий фермер, і дрібний виробник. У нашому районі викликає подив, здивування, і навіть, не побоюся цього слова – гнів, коли на полицях великих мережевих магазинів ми бачимо турецькі, китайські, албанські, індійські та ін. овочі та фрукти. І мова не про екзотичні поки для нас хурму або авокадо, а про томати, виноград, огірки, часник. І це при тому, що іноді вартість нашої продукції опускається до такого мінімуму, коли помідор у відкритому грунті вигідніше переорати, а з столового винограду виноградарі починають робити вино і сік для домашнього вжитку. Боляче дивитися на звалені іноді в купи огірки під час піку збору врожаю, коли виробники не змогли вчасно їх реалізувати. Тому дуже гостро стоїть питання – кому вигідно засилля на полицях українських супермаркетів іноземних товарів, які наші аграрії без зусиль можуть замінити? Зверніть увагу також на те, що карантин міг би, здавалося, допомогти українському виробнику, чия продукція могла б заполонити полиці магазинів, але навіть всесвітній карантин не змінив ситуацію на нашу користь.
Питань багато, нажаль, чітких відповідей ми поки не чуємо. Може, тому, і не поспішають наші овочівники оформляти офіційно ПП, ФОП або об’єднуватися в якісь структури.
У покупців часто виникає питання в магазині: чому ціна на помідор Калинівка в кілька разів вища, ніж ціна на помідор з Туреччини?
Це питання ніколи не виникне у того, хто, як то кажуть, пробував наші помідори «просто з грядки». Не хочеться образити наших колег, в тому числі і з Туреччини, але наші томати «не заряджені» на тривале зберігання. Вони «живі»: запах, смак, колір. Всі, хто, наприклад, переробляє їх у домашніх умовах, впевнені, що вийде смачний, ароматний, яскравий томатний сік або кетчуп. Термін, протягом якого наші томати повинні бути реалізовані, від продажу до споживання становить всього 7 днів. Ми використовуємо короткий і простий ланцюжок, при якому томат потрапляє на стіл споживача і зацікавлені, щоб цей ланцюг був ще коротшим. Доречі, незаперечно вищі смакові якості не тільки томатів. Подивіться, наприклад, на виноград, частка якого на нашому регіональному ринку неухильно зростає. У сезон, коли його реалізовуються тонни на нашому ринку, якого ви тільки не спробуєте і не побачите винограду! «Різносорття» за дуже прийнятними цінами.
Держава часто заявляє, що дотує сільське господарство. Чи так це? І в чому проявляються ці дотації?
Відповідаючи на це питання, хочу підкреслити, що говорю не про великих сільгоспвиробників, не про корпорації і великі фірми, а про цих невеликих виробників овочів, які складають, думаю, не помилюся, близько 99% в нашому регіоні. Так ось – такі виробники томатів, як, втім, і огірків, перцю, капусти – ніколи не отримували ніяких дотацій від держави. Та й слово таке стало широко відомим не так давно. Тому і відповісти, в чому проявляються дотації для таких людей, просто – ні в чому. Можливо, комусь здасться ця заява різкою або навіть неможливою, але це так. Причини цього різні. Від нерозуміння на державному рівні, які можливості залишаються невикористаними і небажання заглиблюватися в проблеми дрібних виробників товарів до відсутності дієвого, чіткого, прозорого механізму такої допомоги, однаково вигідного для приватника і для держави. Може, тому часто можна і почути, якщо заговорити про дотації: «Головне, щоб не заважали …». Відпрацювання такого чесного взаємовигідного співробітництва, мені здається, в результаті, особливо було б вигідне кінцевому споживачеві, адже ми були б більш мотивовані і зацікавлені у виробництві якісної продукції у великих масштабах, якби могли розраховувати на допомогу і підтримку держави. У цьому питанні, думаю, немає інших думок.
Україна декларує, що взяла курс на цифровизацию. У сільському господарстві технології розвиваються? Де частіше застосовуються технології, на якому етапі вирощування, припустимо, томатів?
Цифровизация, знову ж таки, не торкнулася на сьогоднішній день звичайного фермера. Повертаючись до питання дотацій, це теж можна було б включити в систему підтримки – обладнання та оновлення технологічного процесу, тоді, можливо, і йшла б мова про широку цифровізацію на селі.
А поки що … Поки що наші місцеві умільці не сидять склавши руки. Хорошим прикладом, яскравим і зрозумілим для моїх земляків овочівників, буде система контролю, наприклад, за температурою, вологістю, створюють так звані CSM – датчики. А саме просто пристосування – це котел для опалення балагану (теплиці) з електронікою. Але цю модернізацію можна сприймати скоріше з посмішкою на тлі слова цифровизация. Це полегшення своєї важкої праці, і досягається воно своїми силами.
Якщо провести аналіз: скільки людей задіяно в аграрному секторі вчора, і скільки людей – сьогодні, при розвитку технологій і нововведення?
У нашому секторі частка ручної праці не падає. Як не парадоксально, але, можливо, ще й в цьому криється секрет неймовірних смакових якостей наших томатів, про які ви вже питали. Людська праця, тепло рук, турбота, починаючи від покупки зернятка до реалізації останнього томата, – ось чим живе мій земляк. І це не може не наповнювати продукцію особливим смаком.
Той, у кого під томатами зайнято 4 сотки землі і той, у кого гектари, день в нашому регіоні закінчує однаково – люди планують, що вони зроблять зранку: поливатимуть, будуть рихлити землю або займатися збором врожаю. У нас дуже працьовиті люди, дуже, і це не для красного слівця. Тому і хочеться, щоб важка праця була винагороджена стабільним гідним заробітком.
Наскільки вигідно сьогодні займатися сільським господарством? І що вигідніше: вирощувати помідори або пшеницю? Або технічні культури?
Не хочу давати оцінку, що вигідніше, але почали ми розмову зі світової статистики. Україна стабільно перебуває в трійці лідерів по виробництву зернових. Напевно, сухі цифри говорять, що вигідно займатися пшеницею. Нажаль, виробництво і особливо реалізація всіх культур залежить від багатьох факторів, не завжди нам підвладних: природні явища, світові ціни, платоспроможність населення, нещодавно з’явився і коронавірус, відповідно – і карантин. Ось і повертаємося до захищеності / незахищеності виробника, гарантій, дотацій. Наприклад, в нашому регіоні не один раз завдавали серйозної шкоди сільському господарству сильний вітер і град. У людей були зламані балагани, зіпсований товар. Питання вже не стояло про вигоду, а полягав в тому, як почати новий сезон, як відновити виробництво. Тут би і мати підтримку на державному рівні, наприклад, якийсь захист, страховку від природних стихій. Як ми вже обговорювали, цього немає для невеликих овочівників.
А чи можемо ми зараз, так би мовити, “на пальцях”, розписати весь технологічний процес: якщо вирощувати овочі для своєї сім’ї? Що потрібно – від будівництва теплиці, до …. які капіталовкладення?
Якщо брати звичайну сім’ю, і їхні капіталовкладення для вирощування овочів, як то кажуть, на стіл, вартість невеликого балагану, плівки, насіння, найпростіших добрив може бути в межах декількох тисяч гривень, якщо мова про накриття площі в гектар і більше – можна говорити про сотні тисяч доларів. Запитання ви поставили хороше, тому що люди, які живуть в межах навіть великого міста, у яких є ділянка землі, під час карантину, коли стали обмежені в пересуваннях і стали остерігатися ринків з великою кількістю людей, дійсно вважали за краще в минулому році виростити для себе самостійно ті ж томати і баклажани. Тут навіть питання не стільки матеріальної вигоди, а питання появи обмежень. Якщо ж цей момент відкинути, і якщо людина – не фанат землеробних робіт, думаю, простіше і вигідніше придбати овочі на ринку або в магазині. Як тут не звернутися до українців – обираючи вітчизняний товар, ви підтримаєте кожного з нас! Звертайте увагу на країну – виробника, особливо при покупці сезонної продукції. Повірте, у нас – краще!
Ви вірите в народні прикмети в своїй роботі? І дотримуєтеся народних прикмет?
Може, здивую вас, але – так, вірю, і деяких дотримуюся. Може, не всі про це і стали б говорити. Не знаю, наскільки це можна назвати народною прикметою, але багато хто звертає увагу на те, коли в тому чи іншому році настає Великдень. Великдень в цьому випадку виступає хорошим перевіреним індикатором приходу весни. Якщо Пасха пізня, то і весняна погода затримається, рання Пасха дозволяє раніше запустити процес висіву насіння, відповідно, і продукція на ринок потрапить раніше. Наведу конкретний приклад. Якщо Великдень в травні, висівати томати ми станемо в січні, якщо Великдень в квітні, то посів насіння в грудні.
Ще багато дрібних прикмет:
– нічого не висаджувати в «жіночий» день (в середу, п’ятницю, суботу);
– будь-які серйозні починання краще почати з понеділка;
– в день висадки розсади господар нічого не винесе з двору.
Але найкраща народна мудрість – це весняний день рік годує. Це не стільки про весну, скільки про те, наскільки важливий для аграрія буває кожен день. Вчасно посіяти, висадити розсаду, вчасно полити. А сумлінного господаря земля віддячить хорошим врожаєм.
Матеріал підготував: Денис Садоха