Зараз читаю
Що насправді об’єднує українців

Що насправді об’єднує українців

На переговорних майданчиках  Європейського Союзу вже не перший рік поширюються ініціативи щодо пошуку порозуміння з Росією і налагодження  співпраці щодо виконання нею мінських угод. Російська дипломатія й так звані «друзі Путіна» у ЄС наполегливо працюють над тим, щоб переконати міжнародну спільноту, нібито мінські угоди зриває Україна.

Зокрема, незважаючи на те що досі не виконані початкові пункти «Мінська-2» про повне припинення вогню, відведення зброї, звільнення всіх полонених і заручників, протягом минулого року в Мінську наполягали на виконанні Україною інших 12 пунктів.

На думку громадського діяча Олександра Плєшко, настав час, коли українці повинні висловити твердість своїх намірів не йти на жодні поступки агресорові.

Україна більше, ніж просто держава. З точки зору українських патріотів, Україна це не лише територія в межах своїх кордонів чи юридично оформлена незалежна держава. А в першу чергу це українська нація (народ) з власною історією, релігією, родинними та традиційними цінностями, яка ставить перед собою завдання боротися за територіальну цілісність, соціальну та національну справедливість. Отже, здобути справді незалежну – Українську Соборну Самостійну Державу.

Українська влада не завжди представляє інтереси нашого народу на міжнародній арені. Зумовлено це відсутністю цілісного політичного бачення, ось цим і користуються наші західні «партнери» та вороги зі сходу. З огляду на останні події які відбуваються, можна зробити висновок, що йде політична війна між заходом та Росією за зовнішнє управління нашою державою. Українські політики готові йти на будь-які поступки, аби не було війни.

Україна може відмовитися від вступу в НАТО (євро-атлантична інтеграція закріплена законодавчо в Конституції України), погодитися беззастережно виконувати Мінські угоди (втрата суверенітету) і все це під прикриттям «лишь бы не было войны».

14 лютого посол України у Великій Британії Вадим Пристайко заявив, що Україна готова відмовитися від вступу до НАТО, якщо це допоможе запобігти війні з Росією. Висловлювання українського дипломата не може бути випадковим. Більше того, воно було відразу підхоплене кремлівськими ЗМІ. Можна констатувати, що «закидування вудочки» відбулося. Дехто хоче побачити реакцію на те, як сприйме суспільство такий варіант розвитку подій.

З іншої сторони західні «партнери» закликають неухильно дотримуватися Мінських угод незважаючи ні на що. Мінські угоди є передусім політичними, а не юридично обов’язковими документами. Вони не ратифіковані Верховною Радою України і є за власною суттю антиукраїнськими. Звісно, можна було б виправдати Петра Порошенка тим, що підписання угод було під тиском, нібито рятував українські життя, постійно «турбувався» за українських військових і тому наголошував на безальтернативності Мінських угод. Та це не зовсім так. Він, даючи своє добро на їх підписання, створив політичну «чорну діру» яка з роками тільки збільшувалася та затягувала життя українців та економіку нашої держави в тартарари.

Україна не може існувати в нормальному стані на власній території спільно з окупантами. Головне – не можуть українці визнати та змиритися по-суті, з федералізацією нашої країни, з русифікацією та з зовнішнім управлінням. Тому якщо нинішня влада піде на поступки заходу чи Росії ймовірність дестабілізації в середині України збільшується як ніколи.

Парадокс в тому, що нинішньою ситуацією може скористатися сам Петро Порошенко. За підтримки закордонних «партнерів» буде організована чергова політична криза, наслідком якої стануть дострокові вибори Президента та Парламенту. А найбільш пікантним в цій ситуації є те, що саме Петро Порошенко який написав Мінські угоди, а зараз проти них і виступає. І не просто написав, а намагався втілити «ламаючи через коліно» український Парламент, так як 31-го серпня 2015-го року під час голосування за особливий статус Донбасу.

В цих умовах надзвичайно важливо усвідомлювати де є реальна зрада національних інтересів, а де політична маніпуляція політтехнологів Петра Порошенка.

Читати також

Нинішня загроза повномасштабного вторгнення Російської Федерації є лише додатковим важелем тиску задля виконання вимог щодо входження України в сферу її інтересів. Під приводом “гарантій безпеки” для Росії, адже розширення Альянсу на їх думку є “безкінечним та небезпечним”.

Звісно США, як досвідчений «гравець» намагається «підняти ставки» за рахунок можливої навіть втрати нашої державності.

Україна може стати «розмінною монетою» у геополітичних «шахових іграх» між заходом та Росією. Остаточно втративши політичну самостійність, перетворившись на своєрідну колонію керовану Урядом іззовні.

Наше спільне завдання зараз – зберегти країну! – вважає Олександр Плєшко.