З часом гендерний дискурс стає більш активним в Україні, але гендерні стереотипи залишаються на місці чи навіть поглиблюються. Число тих, хто підтримує пріоритетність кар’єри чоловіка, як у 2005 році, так і у 2020 році становило 44%.
Водночас, число тих, хто не погоджується з цією думкою, зменшилось. Якщо у 2005 році 37% чоловіків були проти того, щоб жінка ставила їхню кар’єру на перше місце, то у 2020 році таких чоловіків стало лише 20%.
Серед жінок динаміка ще гірша. Із 50% жінок, які не вважали кар’єру чоловіка першочерговою у 2005 році, залишилось тільки 29% у 2020 році.
З такими гендерними стереотипами не дивно, що в Україні склався суттєвий розрив у кількості працюючих – жінок на 12% менше від чоловіків. Така відмінність також існує у країнах ЄС. Але там кількість працюючих жінок постійно зростає, а в нас – зменшується.
Частково пояснити таку ситуацією в Україні можна складністю для жінок повертатись на роботу після відпустки по догляду за дитиною. І тут, як не дивно, проблема в дитячих садочках, доступ до яких в Україні ускладнений. Допомогти жінкам могли б чоловіки, поділивши з ними відпустку по догляду за дитиною. Необхідні умови для цього скоро з’являться в законодавчому полі України. Верховна Рада України прийняла у першому читанні законопроєкт, який забезпечує рівні можливості матері і батька на догляд за дитиною.
В Україні також поширений такий типовий прояв гендерної дискримінації, як нерівна оплата праці чоловіків та жінок. Це при тому, що у нас рівень освіченості жінок вищий, ніж чоловіків. Згідно з останніми даними середньомісячна зарплата жінок на 23% нижча від зарплати чоловіків. Хоча в Україні прослідковується тенденція до поступово скорочення розриву, але це відбувається дуже повільно.