Приручення каракалів датується III-IV ст. до н. е і почалося в Вавилоні. Про це свідчать археологічні знахідки у вигляді фресок, картин, предметів розкоші з зображеннями каракалів, левів і гепардів на повідках.
Каракал вважається однією з найкрасивіших і рідкісних порід в світі. У стародавні часи мисливці з Середньої Азії і Африки брали цю дику кішку в якості компаньйона, вирушаючи до лісу на пошуки здобичі.
Причому якщо багатші люди йшли на полювання з гепардами, то каракал був більш економним варіантом. Через це їх в Індії навіть називали “гепардами для бідних”. Вони ловили птахів, зайців і іноді навіть невеликих антилоп.
В перекладі з турецької karakulak означає “чорні вуха”, що безпосередньо вказує на відмінну рису цієї породи. Каракали як і раніше в своїй більшості проживають в дикій природі (в пустелях Африки, на Близькому Сході, в Туркменії, Киргизії, Узбекистані), а одомашнених особин не так вже й багато, що робить цю породу ще й однією з найдорожчих в світі.
До речі, на думку зоологів, якщо вже й порівнювати каракала з іншими представниками сімейства котячих, то вони морфологічно більше схожі з пумою, ніж з риссю, а ось за характером більше нагадують собак, ніж котів.