У церковній традиції цей день називають Богоявлення або Хрещення Господнє. Проте серед українців найуживаніша назва – Водохреща. Певною мірою це поєднання прадавніх народних обрядів очищення водою та великого свята з нагоди хрещення Ісуса Христа в річці Йордан.
Слово “Водохреща” на позначення календарної назви свята вперше зафіксоване 1148 року в Літописі Руському:
У той же час Ростислав [Мстиславич] смоленський попросив дочку у Святослава в Ольговича за Романа, сина свого, до Смоленська. І виведено її з Новгорода-Сіверського в неділю по Водохрещах, місяця січня в дев’ятий день”.
Згідно з християнською традицією, головна подія Водохреща – водосвяття на річці або озері. В етнографічних записах другої половини ХІХ століття згадано, що напередодні свята на водоймах вирізали ополонку у формі хреста. На Закарпатті вірили, що такий проріз і навіть місце довкола нього має чудодійну силу.
Також з льоду вирубували хрест. Часто його обливали буряковим квасом, і він ставав яскраво-червоним. Іноді хрест обкладали ялинковими гілочками. На свято біля водойми збиралася вся громада. До річки, озера або ставка йшли урочистою процесією. Біля берега чи ополонки відбувалася урочиста церемонія. Священник над плесом промовляв молитву, а відтак тричі занурював у воду срібного хреста. Після цього її вважали освяченою.
Воду, набрану із посвяченої ополонки, вважали цілющою. Її зберігали впродовж року і вживали при різних потребах. Пили від зурочення, лихоманки, головного болю, змазували хворі місця, лікували дитячий переляк, окроплювали домівки, зрошували ниви під час посіву.
Одним із перших про звичай купатися або вмиватися в ополонці згадував видатний український мовознавець, фольклорист та етнограф Олександр Потебня у своїй праці “О мифическом значении некоторых обрядов и поверий” 1856 року. Він зазначав, що подекуди в прорубах купали хворих дітей, вірячи, що йорданська вода зцілить їх. Перший ректор Київського університету, відомий фольклорист Михайло Максимович записував етнографічні матеріали на Київщині в середині ХІХ століття. Він занотував, що на Йордан дівчата та молодиці вмивають лице в ополонці та втираються червоними крайками.
На українсько-польському пограниччі в околицях Перемишля наприкінці ХІХ століття серед українців існувала традиція вмиватися водою з ополонки. А молодь задля розваги штовхала одне одного до водойми. Штовхання у крижану воду практикували і на Буковині. Зокрема так робили в селі із символічною як для свята, назвою Йорданешти, неподалік сучасного українсько-румунського кордону. На Хотинщині вірили, що не треба ображатися на “водяних кривдників”: хто скупався на Водохреще, той буде все життя щасливим, здоровим та багатим.
На східній межі української етнічної території (Вороніжчина), згідно із записами кінця ХІХ століття етнографа Митрофана Дикарева, по обіді на Водохреща дівчата ходили вмиватися на річку в тому місці, де вранці відбувалося освячення.
А от традиція купання в крижаній воді ніколи не була українською і жодного стосунку не має до християнства, вважає історик Сергій Шумило.
Науковець розповів, що наші предки в мороз не пірнали в ополонку, а тим більше не роздягалися в присутності священиків і не псували щойно освячену воду (яку після освячення набирали, щоб пити, а не купатися).
Про такий ритуал ми не знайдемо інформації в серйозних наукових дослідженнях українських релігійних традицій. Це скоріше за все пострадянське спотворенням наших багатовікових національно-релігійних традицій. Ця мода з’явилася в нас в 1990-і рр. І особливо в 2000-і завдяки деяким політикам і ЗМІ, які нав’язали цей стереотип під виглядом “багатовікової народної традиції”. У результаті “моржівство” стало підміняти зміст та суть великого християнського свята, перетворившись в якийсь безглуздий ритуал, який немає нічого спільного з християнством”, – підкреслює Сергій Шумило.
На свято Богоявлення здійснюється особливий Чин освячення води, яка зветься великою агіасмою, що в перекладі з грецької означає – святиня. Українці здавна по-особливому ставилися до свяченої води: побожно зберігали її біля ікон, берегли кожну краплинку, використовували її в особливих випадках. Українські етнографи не фіксували у минулих століттях масових хрещенських купань, тим паче у тому вигляді, як це відбувається нині – часом зовсім без одягу, або з попереднім алкогольним “підігрівом” та гучними гуляннями опісля…”, – зазначили в прес-службі ПЦУ.
Як стверджується, освячена вода – “не чарівна, але має благодатні (насамперед, для духа людини) властивості для тих, хто її з вірою приймає”. Разом з цим, з погляду церкви, занурення в ополонку ніколи не замінить таїнства сповіді та причастя, а вода не змиває гріхи.
ПЦУ також дала кілька “практичних порад” щодо великої агіасми. Там зазначили, що на Водохреща немає потреби просити священника “побризкати більше”, адже нема поняття “розбавленої святості”. Також нема потреби запасатися водою у найбільших бідонах чи каністрах – “адже той, хто принесе на водосвяття навіть найбільшу банку, але разом із темними помислами і порожнім серцем, не отримає “більшої святості””.
Наголошується, що церква не забороняє пірнати у зимову воду, бо це право і вибір для кожного.
Головне – не перетворювати таке купання на якийсь магічний ритуал, привід до пияцтва, гордості чи осудження ближнього – наприклад, того, хто таки вирішив зануритись в ополонку, аби випробувати своє тіло”, – наголосили церковники.
Аби купання було безпечним і не нашкодило вашому здоров’ю, радимо дотримуватися простих правил, які підготували досвідчені фахівці рятувальної служби.
Поступовість. Перш за все, фахівці радять готуватися до купання заздалегідь. У жодному разі не йдіть у крижану воду без попереднього виваженого і тривалого процесу загартування організму.
Виключно з дозволу висококваліфікованого лікаря, якому Ви довіряєте, який добре знає Вас як пацієнта і з урахуванням індивідуальних особливостей Вашого організму вбачає допустимим «екстремальне купання» і переконаний, що ризик раптового прояву/загострення хвороб відсутній.
Локацію для купання обирайте спеціально облаштовану, де Ви будете під наглядом фахівців рятувальної служби та чергових медиків. Не занурюйтесь там, де Ви перебуватимете не у полі зору інших людей і де, в разі чого, буде відсутня можливість швидко надати Вам медичну допомогу.
Жодного алкоголю! Ні до, ні після занурення. Алкоголь лише створює оманливий ефект зігрівання. Насправді ж, прискорює охолодження організму і збільшує ризик раптового загострення серцево-судинних захворювань. Чай, кава, гарячий бульйон — будь-ласка, якщо немає індивідуальних протипоказань.
Процес омовіння має проходити без різких рухів. Заходити у воду слід повільно, поступово, прислухаючись до організму та самопочуття, але впевнено і свідомо. Важливу роль відіграє емоційний спокій під час обряду. Стрімголов забігати у воду — заборонено (можна і головою об кригу вдаритися, і небезпечний стрес для організму влаштувати).
Стоячи по пояс у воді необхідно розвернутися обличчям до берега і можна здійснити короткочасні занурення шляхом присідання.
Холодна вода впливає на організм таким чином, що з’являється потужна ейфорія і є ризик вчинення самовпевнених вчинків, приміром, люди починають плавати (категорично не рекомендовано), вихвалятися перед оточуючими тривалим перебуванням у воді, робити різкі рухи. Не втрачайте контроль над своїм емоційним станом.
Під час перебування у воді, уважно слідкуйте за можливими зауваженнями чергових рятувальників та негайно і безумовно виконуйте їх вказівки.
Після омовіння виходити на берег радять без поспіху і обережно. Найпоширенішою причиною травмування є послизання на кризі, що біля кромки води.
Одягтися у теплий вільний одяг. Одяг, який обтягує, призводить до прискорення охолодження. Також потрібно зігріватися теплими безалкогольними напоями і, у разі необхідності, йти у тепле приміщення.