Гість рубрики: Анна Сидорук, операційна директорка громадської спілки Освіторія
Першим у світі закладом дистанційної освіти вважають Відкритий університет Великобританії, заснований у 1969 році. Проте активний розвиток онлайн-навчання почався з 2000-х, щойно в будинках людей з’явилися комп’ютери та інтернет. Тоді ж почали набирати популярності трансляції, а вже згодом – і масові онлайн-курси з можливістю отримувати зворотний зв’язок від вчителя.
У 2020 році через COVID-19 і послідуєчий карантин близько 1,5 млрд учнів по всьому світі були вимушені навчатися з дому через карантин. Деякі держави, як-то Сінгапур, Естонія, Китай, вже мали національні освітні платформи і впоралися з викликами пандемії найефективніше. В Україні саме карантин став поштовхом для створення аналогічної платформи. Так, в грудні 2020 року, розпочав свою роботу проєкт Всеукраїнська школа онлайн, розроблений за ініціативи Міністерства освіти та науки України, Міністерства цифрових трансформацій та Українського інституту розвитку освіти.
Можливості дистанційного навчання досі викликають в українців сумніви і породжують безліч питань та міфів.
Онлайн-навчання не замінить живого спілкування та не знецінить роботу вчителя – саме вчителі модерують, контролюють процес навчання та мотивують учнів займатися дистанційно. Варто розуміти, що освітні онлайн-платформи – це, в першу чергу, додаткові сучасні інструменти для вчителя, а не його заміна.
Головний виклик для учнів під час онлайн-навчання – це брак концентрації. У вирі щоденних безперервних потоків інформації зосереджуватися важко навіть дорослим, а дітям – тим більше. Тому особливо важливо отримувати матеріал дозовано. Короткі, але цікаві візуалізовані відео уроки з елементами гейміфікації, що закріплюють знання виконанням тестів та завдань будуть для дітей ефективними.