Зараз читаю
Правозахисник Андрій Гожий: безкарність породжує системні порушення

Правозахисник Андрій Гожий: безкарність породжує системні порушення

У 2020 році Україна програла 95% справ у ЄСПЛ. У 82 справах (95,3% випадків) Суд констатував щонайменше одне порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Про це говориться у звіті ЄСПЛ за 2020 рік. На першому місці за кількістю порушень – порушення свободи та особистої недоторканості (ст. 5 Конвенції), на другому – нелюдське поводження (ст. 3), а на третьому – право на ефективний засіб юридичного захисту (ст. 13). Лише в одному рішенні за рік суд у Страсбурзі не побачив порушення конвенційних гарантій.

Про причини негативної ситуації – докладно у інтерв’ю з правозахисником міжнародної організаціі  Solidaritätsnetz International, адвокатом Андрієм Гожим для журналу “Головний”.

Серед значних проблем із правами людини на території України в 2020 році зазначено:

тортури і випадки жорстокого, нелюдського чи принизливого ставлення або покарань утримуваних із боку правоохоронців;

суворі й загрозливі для життя умови у в’язницях і пунктах утримання;

свавільні арешти чи утримування;

серйозні проблеми з незалежністю судових органів;

серйозні обмеження свободи висловлювання, преси й інтернету, зокрема насильство, погрози насильством чи невиправдані арешти чи переслідування журналістів;

цензура і блокування інтернет-сайтів;

відсутність розслідування і відповідальності за насильство над жінками;

насильство чи погрози насильства, мотивовані антисемітизмом;

злочини з застосуванням насильства чи погроз насильства щодо осіб із інвалідністю, представників національних меншин, а також ЛГБТІ-осіб;

Деякі зі зловживань чинили члени силових структур, мовиться у звіті. Влада України в 2020 році загалом не вживала адекватних кроків для переслідування більшості посадовців, які чинили зловживання, що призвело до атмосфери безкарності. Правозахисні групи й ООН звертали увагу на значні недоліки в розслідуваннях повідомлень про підозрювані порушення прав людини з боку урядових силових структур.

Чому це відбувається і які перспективи у постраждалих, права яких порушені,  у нашій розмові з правозахисником міжнародної організаціі  Solidaritätsnetz International, адвокатом Андрієм Гожим.

Андрій, напевно найчастіше до Вас питання: Наскільки складно сьогодні бути захисником прав громадян?

 

Українське суспільство розділене за ознаками заможності. Захист, в першу чергу, залежить від того, про яку категорію та клас громадян ми говоримо. Хоч Конституція і декларує формальну рівність, але ми всі знаємо, що її де факто не існує. Якщо в справі Стерненка суд «слухає захист», то в кейсах «маленького українця» буває дуже важко достукатися до розуму і серця Феміди. Скажу так: якщо ти не «рєшала», то домогтися справедливості вкрай складно, бо в буржуазному суспільстві суд захищає виключно інтереси багатіїв, і адвокату, який не вхожий у владні кабінети, доводиться поєднувати в собі ролі активіста-правозахисника і журналіста. Правозахист – це робота в межах законодавчо визначених алгоритмів та мір можливого з великою часткою творчості, особливо в карних справах. Нажаль, в нашій державі великим фактором залишається політична складова, економічна доцільність та корупція, а не Закон, як рафінований розум.

 

Читати також

Ви досить часто в своїх відео і соціальних мережах акцентуєте, що в Україні недостатньо справедливо працюють суди. Як практикуючий адвокат, щоб Ви змінили в цій системі?

 

Справедливість і право – не тотожні поняття. Судовий процес будується на багатьох демократичних засадах, зокрема – рівності, змагальності, диспозитивності тощо. В своїх міркуваннях я наголошую не на справедливості, бо це більше філософська категорія, а на пошуку правди (істини) по справі, що будується на доведеності або призумованості. Ось правди в наших судах не знайдеш.Я би почав реформу не зі зміни табличок. Мій рецепт я пропонував кілька разів.

По-перше, беззастережна люстрація всієї системи. Не треба говорити про професіоналізм. Довіра до нинішньої судової системи – 3%, а отже такі «профі» нам не потрібні. Про якість українського судочинства ходять анекдоти в Європі та США. По-друге, виборність народом Верховного Суду і Конституційного Суду, як органів, що тлумачать закони, а в деяких випадках і здійснюють квазі-законодавчу функцію. Як так, в демократичному суспільстві тебе судять люди, яких ти на це не уповноважив і які залежать від чергового дядька на Банковій. Зрозуміло, що вони будуть працювати на цього дядька. Третє, відповідальність. Є авторитетна інстанція – ЄСПЛ. Так ось, якщо суд в Страсбурзі приймає рішення про порушення Римської конвенції судами України, то весь ланцюжок українських суддів, що брав участь у порушенні прав людини, підлягає беззастережному звільненню. Безкарність призводить до системних  порушень прав людини.

Суд – це дуже важливо. Працююча судова система – запорука приходу інвестицій. Не дарма наші олігархи люблять судитися між собою в Лондоні або в Женеві. У «печерський суд» вони йдуть тільки тоді коли треба отримати з держави, а заразом і з всіх нас.

 

Повний текст інтервю читайте ТУТ.